By Олександр in Психологія —

Як не порівнювати себе з колегами: вийти з гри, в якій немає переможців

Порівнювати себе з іншими — дуже людська штука. На роботі це майже неминуче: у когось більша зарплата, у когось вищий грейд, у когось сильніші скіли, у когось начальник лояльніший. Здається, що всі ростуть швидше, досягають більше, «живуть правильніше».

Порівнювати себе з іншими — дуже людська штука. На роботі це майже неминуче:
у когось більша зарплата, у когось вищий грейд, у когось сильніші скіли, у когось начальник лояльніший. Здається, що всі ростуть швидше, досягають більше, «живуть правильніше».

Проблема в тому, що такі порівняння рідко мотивують. Частіше вони дають відчуття:

  • «я відстаю»
  • «зі мною щось не так»
  • «я ніколи так не зможу»

Щоб вийти з цього кола, важливо не просто «перестати порівнювати», а змінити сам спосіб мислення про себе, колег і успіх.

Чому взагалі хочеться порівнювати себе з колегами

Порівняння — це спосіб мозку орієнтуватися в реальності:

  • зрозуміти, “я нормальний чи ні”
  • оцінити свої шанси на виживання та успіх
  • визначити, чи достатньо я роблю

У сучасній культурі це підсилюється:

  • корпоративними рейтингами, KPI, бонусами;
  • публічними оголошеннями «місяця», відзнаками, преміями;
  • соцмережами, де всі показують тільки «успішну версію» кар’єри.

Порівняння начебто допомагає «тримати планку», але дуже легко перетворюється на саморуйнування.

Чим небезпечні постійні порівняння

1. Спотворена картинка реальності

Про себе ви знаєте усе: сумніви, помилки, внутрішні страхи, невпевненість.
Про колег — тільки зовнішню оболонку: результати, публічну поведінку, окремі фрагменти їхнього життя.

Виходить так:

«Мої внутрішні проблеми» vs «їхній відфільтрований фасад»

У такому порівнянні ви завжди програватимете.

2. Постійне відчуття «я недостатньо хороший(а)»

Навіть якщо ви реально добре працюєте, у будь-якій команді завжди знайдуться:

  • хтось сильніший технічно;
  • хтось більш харизматичний;
  • хтось з кращими «зв’язками».

Якщо міряти себе лише чужими сильними сторонами, ефект один — хронічне незадоволення собою.

3. Або заздрість, або перфекціонізм

Порівняння вмикає дві типовi реакції:

  • заздрість і образа: «йому/їй просто пощастило», «їх любить керівник»;
  • нав’язливе «треба ще краще»: працювати до виснаження, боятися помилок, брати на себе більше, ніж під силу.

Обидва сценарії ведуть до вигорання, а не до здорового розвитку.

Крок 1. Визнати: порівняння буде з’являтися — питання в тому, що з ним робити

Повністю «припинити порівнювати себе з іншими» — нереалістично. Мозок усе одно це робитиме автоматично.

Завдання інше:

  • помічати момент порівняння,
  • не вірити йому на 100%,
  • перемикати фокус на щось корисніше.

Коли в голові з’являється думка:

«Вона вже тимлід у 28, а я…»
«Він закриває задачі вдвічі швидше…»

важливо не розкручувати її, а зловити й сказати собі:
«Стоп. Зараз я дивлюся тільки на чужу вершину і не бачу ні шляху, ні контексту».

Це вже змінює відчуття: ви не жертва «об’єктивного факту своєї нікчемності», а спостерігач, який бачить, що мозок робить трюк.

Крок 2. Змінити запитання: не «хто кращий», а «що мені це показує про мене»

Порівняння можна використати як індикатор власних потреб, а не як батіг.

Наприклад:

  • «Мені боляче дивитися, що колезі підвищили зарплату»
    → значить, для мене зараз важлива тема справедливості і визнання. Можливо, час поговорити про свою роль і компенсацію.
  • «Мене тригерить, що хтось виступає на конференціях, а я ні»
    → значить, мені важливі видимість, вплив, експертність. Можливо, час потрохи рухатися в бік публічності.

Запитання до себе:

  • Що саме в досягненнях цієї людини мене зачепило?
  • Що це говорить про те, чого хочу я, а не про те, який(яка) я «поганий(а)»?
  • Чи можу я взяти з цього натхнення, а не «доказ власної поразки»?

Крок 3. Пам’ятати про різні стартові умови

У кожної людини — свій набір факторів, про які ви часто взагалі нічого не знаєте:

  • сімейна підтримка чи повна її відсутність;
  • здоров’я й енергія;
  • фінансова подушка або необхідність виживати;
  • попередній досвід, знайомства, освіта.

Порівнювати себе з колегою за принципом:

«Ми ж обоє 5 років у професії, чому він/вона вже… а я ні?»

— некоректно, тому що:

  • у вас могли бути різні стартові позиції;
  • різні зовнішні обставини;
  • різні пріоритети (хтось будував кар’єру, хтось паралельно витягав сім’ю, переїзд, здоров’я).

Корисна й чесна думка:

«Ми не з однієї траси. У кожного свій маршрут і своя дистанція».

Крок 4. Збирати фокус назад: зі «спільного табло» на власну траєкторію

Замість того, щоб постійно дивитися на чужі результати, корисно створити власну систему орієнтирів.

Запитання:

  • Яка моя ціль на цей рік / пів року?
  • Яким своїм прогресом я хочу пишатися через рік?
  • Які навички хочу підсилити?
  • Що для мене буде ознакою «я рухаюся в правильному напрямку»?

Фокус переноситься з:

«він/вона вже там»

на:

«де я був(ла) рік тому й де я зараз»

«куди я хочу прийти далі»

Такий «внутрішній компас» потроху зменшує залежність від чужих досягнень.

Крок 5. Вести власну «історію прогресу»

Мозок погано пам’ятає, як багато вже зроблено, зате чудово пам’ятає, як багато ще «недодано». Тому порівняння з колегами завжди не на вашу користь.

Допомагає проста практика:

  • раз на тиждень (або місяць) записувати, що вдалося:
    • які задачі закрив(ла);
    • чому навчив(ла)ся;
    • яка складна ситуація була вирішена;
    • де отримав(ла) позитивний фідбек.

Через кілька місяців такий список дає ефект:

«Я реально рухаюся. Можливо, не так швидко, як хтось, але точно не стою на місці».

І тоді думка «я гірший(а) за всіх» вже не здається настільки переконливою.

Крок 6. Відділити чужий стиль від власної цінності

Колеги можуть бути:

  • гучніші, харизматичніші;
  • спокійніші та структурованіші;
  • більш ризикові або, навпаки, обережні.

Легко вирішити, що «правильно» — це так, як вони. Але робоча команда зазвичай сильна саме різноманітністю.

Корисно спитати себе:

  • Які мої сильні сторони, навіть якщо вони не такі помітні?
    (уважність до деталей, вміння слухати, стабільність, аналітика, емпатія, відповідальність…)
  • У чому я додаю цінність команді, навіть якщо за це не дають офіційних медалей?

Порівнювати себе з екстравертом на сцені, якщо ви інтроверт-аналітик — все одно що дорікати молотку за те, що він не викрутка.

Крок 7. Перетворити заздрість у цікавість і вчитися, а не знецінювати

Якщо хтось у команді реально сильніший за вас у чомусь, є два варіанти реакції:

  1. «Ну ясно, у нього/неї просто…» (і далі список виправдань)
  2. «Мені не дуже приємно це визнавати, але тут є чому в нього/неї повчитися»

Спроба №2 може виглядати так:

  • запитати, як колега підходить до задачі;
  • подивитися, як він/вона організовує роботу;
  • попросити поради, якщо це доречно;
  • спостерігати не з позиції «я гірший(а)», а з позиції «о, цікавий спосіб, що я можу взяти собі».

Це не означає копіювати. Але перевести енергію порівняння в енергію розвитку — набагато корисніше, ніж «гризти» себе.

Крок 8. Обмежити «токсичні тригери» порівняння

Іноді середовище буквально підштовхує до постійної гонки:

  • чати, де всі без кінця хваляться своїми успіхами;
  • корпоративна культура «змагання за будь-яку ціну»;
  • менеджери, які постійно порівнюють співробітників в лоб.

Якщо ви помічаєте, що:

  • після певних розмов/чатів вам стабільно гірше;
  • спільні «ітоги» та «демо» перетворюються на внутрішній розгром;

варто:

  • фільтрувати свій інформаційний потік (менше невротичних дискусій, більше конструктивних/навчальних);
  • не заходити у «змагальні» бесіди без потреби;
  • шукати колег, з якими можна ділитися не тільки досягненнями, а й труднощами.

Крок 9. Працювати зі своєю самооцінкою, а не тільки з думками про колег

Якщо всередині є стійке переконання:

  • «я гірший за інших»;
  • «я завжди відстаю»;
  • «мені треба доводити свою цінність, щоб мати право існувати» —

будь-які чужі успіхи будуть боляче «чіпляти», як би ви не переконували себе не порівнювати.

У цьому випадку важливо не тільки:

  • раціонально пояснювати собі, чому порівняння несправедливі;

а й:

  • працювати з глибинними уявленнями про себе (через книги, практики, іноді — з психологом).
  • вчитися бачити свої реальні досягнення, а не лише недоліки.

Чим стійкіша внутрішня опора, тим менше зовнішні успіхи інших сприймаються як загроза.

Крок 10. Прийняти просту, але неочевидну річ: у всіх свій темп і свій маршрут

Хтось:

  • за 5 років доростає до топ-позицій і вигорає;
  • хтось повільно йде маленькими кроками, але зберігає здоров’я й інтерес;
  • хтось «стрибає» між сферами й знаходить себе пізніше.

Немає єдиної «правильної» траєкторії. Є ваш шлях, який складається з:

  • вашого набору обставин;
  • ваших рішень;
  • ваших цінностей і пріоритетів.

Порівняння з колегами майже ніколи не враховує цих параметрів.
А от робота з питанням:

«Що важливо саме для мене, як я хочу прожити своє професійне життя?»

— поступово зменшує потребу дивитися на чужу дорогу.

Висновок

Не порівнювати себе з колегами взагалі — нереалістично. Але цілком реально:

  • помічати моменти порівняння й не приймати їх як «абсолютну істину»;
  • переводити фокус із чужих вершин на власну траєкторію й прогрес;
  • бачити в чужому успіхові не доказ власної поразки, а джерело натхнення або орієнтир;
  • опиратися на свої сильні сторони й цінності, а не на чужий стиль;
  • будувати внутрішню самооцінку, яка не валиться від того, що хтось «вище» або «швидше».

Тоді робота перестає бути нескінченною гонкою «хто кращий», а стає тим, чим і має бути: особистим шляхом розвитку, де головний критерій — не «чи я кращий за сусіда», а «чи я сьогодні трохи більше в собі і в своєму житті, ніж учора».